Народному депутатові України
Новак Н.В.
Шановна Наталіє Василівно!
Ваше депутатське звернення до Голови Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики (вих. № 6 від 1 лютого 2016 року) щодо певних розбіжностей у тлумаченні суб’єктами владних повноважень норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» розглянуто. Ви просите надати роз’яснення стосовно наступних питань, які стосуються правового режиму інформації, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідної інформації:
– чи є суспільно необхідною інформація про умови інвестиційного договору, укладеного органом місцевого самоврядування з юридичною особою за результатами відкритого інвестиційного конкурсу, який оголошувався та проводився цим органом та умовами якого передбачалося будівництво об’єкту містобудування в складі проекту реконструкції об’єкта інженерно-транспортної інфраструктури міста;
– чи є зазначена інформація створеною суб’єктом владних повноважень в процесі виконання ним своїх обов'язків;
– чи може орган місцевого самоврядування обмежити народного депутата України у доступі до згаданої вище інформації з підстав її конфіденційності та комерційної таємниці;
– чи може юридична особа – сторона інвестиційного договору визначати режим доступу до зазначеної вище інформації за умови, що на таку юридичну особу не поширюються вимоги частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
У зв’язку з цим, з урахуванням предмета відання Комітету, відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» повідомляємо наступне.
І. Про зміст і завдання Закону України «Про доступ до публічної інформації», інших актів у сфері доступу до публічної інформації
Закон України «Про доступ до публічної інформації» прийнято на виконання низки підписаних Україною міжнародних документів, зокрема Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року № 1466 «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною», та для забезпечення реалізації положень статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зазначений Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, інформації, що становить суспільний інтерес, та не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (частина друга статті 2 Закону).
Суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації (стаття 12 Закону) є:
1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації – суб’єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
У разі необхідності (зокрема, у разі надання розпорядником неповної інформації) дії чи бездіяльність розпорядника інформації на підставі статті 23 Закону «Про доступ до публічної інформації» рішення можуть бути оскаржені запитувачем до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження до суду здійснюється запитувачем відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Наприклад, відповідно до частини другої статті 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Таке відшкодування потерпілій стороні відбувається за рішенням суду (частина перша статті 31 Закону України «Про інформацію»).
Підставою для настання юридичної відповідальності є, серед іншого, й ненадання інформації за запитом.
Вимоги щодо прозорості інформації містяться і в інших законодавчих актах. Наприклад, статтею 16 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» державним службовцям забороняється:
1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
Звертаємо Вашу увагу також на наступне: згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» (стаття 17) парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації поряд з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України здійснюється також народними депутатами України.
ІІ. Про права народного депутата України у стосунках з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями, зокрема на забезпечення інформацією та на її використання
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» народним депутатом є України обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України представник Українського народу у Верховній Раді України, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень. Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України (частина четверта статті 76 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Офіційне тлумачення положень частини першої статті 86 можна відшукати в наступних Рішеннях Конституційного Суду №4-рп/99 від 19 .05.1999 р.; № 4-рп/2000 від 11.04.2000 р.;№ 4-рп/2002 від 20.03.2002 р.; № 5-рп/2003 від 05.03.2003 р.; № 16-рп/2003 від 14.10.2003 р.
Стаття 86 Конституції України не обмежує народного депутата України колом питань, вирішення яких він ініціює у своїй вимозі чи пропозиції. Проте певні обмеження передбачені в інших статтях Конституції України. Так, з метою забезпечення здійснення правосуддя Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів і забороняє вплив на них у будь-який спосіб (частини перша і друга статті 126). Народний депутат України не може також адресувати свої вимоги та пропозиції іншим працівникам органів прокуратури, в тому числі й слідчим прокуратури. У разі надходження до органів служби безпеки вимоги чи пропозиції народного депутата України, пов'язаної з необхідністю проведення оперативно-розшукових заходів, керівники цих органів мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Законом України «Про Службу безпеки України» і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Таким чином, пропозиції, вказівки, вимоги народного депутата України, на думку Конституційного суду, мають відповідати Конституції і законам України і можуть стосуватися лише питань, пов'язаних саме з депутатською діяльністю.
Конституційний Суд України в офіційному тлумаченні положень статті 86 Конституції України, зокрема, виходить з того, що в частині першій зазначеної статті Конституції України органами, до яких може звернутись із запитом народний депутат України, визначено лише органи Верховної Ради України і Кабінет Міністрів України. Крім того, вимоги народних депутатів України, заявлені на засіданні Верховної Ради України у формі запиту, можуть бути звернуті до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Серед іншого, у Рішенні Конституційного Суду України № 16-рп/2003 від 14.10.2003 р. констатується наступне. Аналіз положень частини першої статті 86 Конституції України, на думку Суду, дає підстави вважати, що звернення із запитом народного депутата України до відповідного органу або посадової особи є повноваженням, яке він здійснює особисто. Про самостійний характер звернення народного депутата України із запитом до відповідного органу або посадової особи йдеться і в частині другій цієї статті, де зазначається, що керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій про результати розгляду запиту зобов’язані повідомляти лише народного депутата України. Отже, направлення запиту народного депутата України до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує прийняття рішення Верховною Радою України. Водночас рішення про направлення запиту до Президента України приймається Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу.
Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат, серед іншого, має право:
– порушувати на пленарних засіданнях Верховної Ради України питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій (пункт 12 частини першої статті 11);
– на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності (частина перша статті 15).
Верховна Рада України приймає відповідне рішення. Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов’язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду. Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс. При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України повинні бути присутні у порядку, встановленому Законом про Регламент Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто запит.
Права народного депутата України на забезпечення інформацією та на її використання визначені у статті 19 Закону України «Про статус народного депутата України». Так, у частині першій зазначеної статті передбачено обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування при зверненні народного депутата надати йому офіційні матеріали щодо своєї діяльності.
На вимогу народного депутата посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити його консультаціями відповідних фахівців з питань депутатської діяльності і надати невідкладно, а за відсутності такої можливості – не пізніш як у п’ятиденний строк, необхідні інформацію і документацію (частина друга зазначеної статті).
Безпосередньо Вашого звернення стосується частина третя статті 19 Закону, згідно з якою народний депутат має право знайомитися з будь-якою конфіденційною та таємною інформацією з питань депутатської діяльності. Доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається після взяття народним депутатом письмового зобов’язання щодо збереження державної таємниці.
Зазначеною статтею також передбачено обов’язок Апарату Верховної Ради України, виконавчих органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, правоохоронних органів з питань, які віднесені до їх компетенції, забезпечити народному депутату безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у зв’язку з виконанням його депутатських повноважень.
Інформацію, яка становить державну таємницю і стала відомою народному депутатові під час їх виконання його депутатських повноважень він має право використовувати лише для виконання своїх повноважень. Стаття містить застереження щодо розголошення такої інформації, зокрема якщо ця інформація є конфіденційною чи таємною відповідно до закону і стала йому відомою у зв’язку з виконанням депутатських повноважень.
Слід зазначити: статтю 19 Закону України «Про статус народного депутата України» не містить норми щодо порядку забезпечення народного депутата України службовою інформацією. Очевидно, ця прогалина у законодавстві має бути усунута.
У взаємовідносинах, зокрема, із органами місцевого самоврядування права народного депутата України визначені низкою положень статті 17 Закону «Про статус народного депутата України». Так, народний депутат наділений правом:
– бути невідкладно прийнятим з питань депутатської діяльності керівниками та іншими посадовими особами зазначених органів;
– безперешкодно відвідувати органи місцевого самоврядування,
– порушувати у Верховній Раді України або її органах питання про необхідність проведення перевірок додержання законів зазначеними органами чи їх посадовими особами;
– у разі порушення законності звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі, тощо.
Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій, а також працівники правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депутата про припинення порушення законності, зобов'язані негайно вжити заходів щодо усунення порушення, а за необхідності – притягнути винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного депутата. У разі невжиття заходів щодо усунення порушення посадові особи у встановленому законом порядку несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
У разі відмови або ухилення посадових осіб органів державної влади, а також посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування від своєчасного надання на вимогу народного депутата необхідної інформації та документації або подання завідомо недостовірної інформації зазначені посадові особи несуть встановлену законом адміністративну, кримінальну відповідальність (стаття 36 Закону України «Про статус народного депутата України»).
Таким чином, для отримання доступу до інформації, про яку йдеться у Вашому зверненні, радимо Вам скористатися тими повноваженнями, якими Ви наділені як народний депутат України і які є значно ширшими за можливості, надані запитувачам інформації як суб’єктам інформаційних відносин, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації».
З повагою
Голова Комітету Вікторія СЮМАР
Вик. Селецький П.І.,
т. 255-95-35.