Заступникові начальника
з лікувально-профілактичної роботи
ВОЗ Мелітопольської міськради
Локошко Т.Ф.
пр. Б. Хмельницького, 46, м. Мелітополь Запорізька обл., 72319
Шановна Таїсіє Федорівно!
Ваше звернення (вих. № 01-12/63 від 28 квітня 2016 року) про надання роз’яснення щодо практичного застосування деяких норм інформаційного законодавства України розглянуто у профільному Комітеті Верховної Ради України. Ви просите роз’яснити:
– чи відноситься до публічної інформація щодо вартості послуг, які надаються суб’єктами підприємницької діяльності, що здійснюють медичну практику;
– чи є розпорядниками публічної інформації фізичні особи-підприємці, які здійснюють медичну практику, якщо вони не виконують делегованих повноважень суб’єктів владних повноважень згідно із законом або договором;
– яким є порядок розгляду повторного запиту на інформацію;
– чи підлягає розгляду запит на надання інформації щодо оренди приміщень комунальних установ, якщо ці установи незвані невірно.
У зв’язку з цим, з урахуванням предмета відання Комітету та відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» повідомляємо наступне.
І. Про те, хто є розпорядниками інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками публічної інформації можуть бути не лише суб’єкти владних повноважень, а й також юридичні особи та суб’єкти господарювання (тобто, не суб’єкти владних повноважень).
Зокрема, відповідно до пунктів 2-4 частини першої, частини другої статті 13 зазначеного Закону розпорядниками публічної інформації є:
– юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
– особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
– суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями;
– суб’єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
ІІ. Про обов’язки суб’єктів господарювання як розпорядників суспільно необхідної інформації
Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (частина друга) суб’єктами господарювання є:
– господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
– громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік суб’єкти господарювання можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва. Вони реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у зазначеному Кодексі та інших законах. Діючи на цій основі, суб’єкти господарювання - господарські організації мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом (частини четверта-п’ята статті 55 ГКУ).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому зазначеним законом, прирівнюються, як було зазначено вище, суб’єкти господарювання, що володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відкритість цих категорій відомостей (суспільно необхідної інформації) обумовлена в частині другій статті 50 Конституції України та корелюється з частиною четвертою статті 21 Закону України «Про інформацію», відповідно до яких така інформація не може бути засекречена (до неї не може бути обмежено доступ).
Потреба апелювати до категорії суспільно необхідної інформації (інформації, що становить суспільний інтерес) з’являється щоразу, коли:
– певна публічна інформація була неправомірно віднесена до інформації з обмеженим доступом і є потреба отримати її. У цьому випадку особа може звернутися до суду з вимогою визнати незаконність дій розпорядника щодо віднесення певної інформації до інформації з обмеженим доступом;
– юридична особа приватного права або суб’єкт владних повноважень відмовив у наданні інформації через те, що ця інформація є конфіденційною. Відповідно, можливе звернення до суду з вимогою надати інформацію як таку, що становить суспільний інтерес;
– особу притягають до відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом (можливість звільнення від відповідальності за поширення суспільно необхідної інформації передбачена частиною третьою статті 30 Закону України «Про інформацію»).
Для того, щоб зрозуміти, яка інформація становить суспільний інтерес, необхідно звернутися до статті 29 Закону України «Про інформацію», яка містить положення про те, що інформація з обмеженим доступом «може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення». Частиною другою зазначеної статті визначено, що предметом суспільного інтересу «вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо». Як випливає з уживання сполучника «тощо», цей перелік предметів суспільного інтересу не є вичерпним.
Наведені в Законі України «Про інформацію» приклади інформації, що становить суспільний інтерес, ґрунтуються на оціночних категоріях, що може створювати різночитання при застосуванні на практиці. Тому при вирішенні питання, чи є інформація суспільно необхідною, виходять з наступного: суспільний інтерес означає вигоду громадськості від того, що певна інформація стане доступною. При цьому слід мати на увазі, що вигода, про яку йдеться, залежно від ситуації може ставати більш або менш вагомою.
Певна інформація апріорі є суспільною необхідною і суспільний інтерес в її розкритті переважає можливу шкоду будь-яким іншим інтересам. Доступ до такої інформації не може бути обмежено (крім деяких винятків). Приклади такої інформації містяться в частинах п’ятій та шостій статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Але й інші положення цього Закону, інші закони передбачають категорії інформації, доступ до якої не може бути обмежено. Зокрема, на підставі частини другої статті 13 зазначеного Закону та частини четвертої статті 21 Закону України «Про інформацію» до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості:
– про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
– про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;
– про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
– про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;
– про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб,
– інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
– інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини.
Частина третя статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає: на розпорядників інформації, які не є суб’єктами владних повноважень, поширюються вимоги Закону лише щодо оприлюднення та надання інформації за запитами.
Інші обов’язки розпорядників інформації, визначені в статті 14 Закону, на них не поширюються. Ці розпорядники не зобов’язані:
– вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;
– вести облік запитів на інформацію;
– визначати місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями;
– мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
Таким чином, у випадку надання інформації, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідної інформації) зазначені у Вашому зверненні фізичні особи-підприємці, які здійснюють медичну практику, прирівнюються до розпорядників публічної інформації. Зазначена норма поширюється лише на суб’єктів господарювання і не стосується фізичних осіб, що не є підприємцями. При цьому інформація щодо вартості послуг, які надаються суб’єктами підприємницької діяльності, що здійснюють медичну практику, є, на нашу думку, суспільно необхідною інформацією, тому суб’єкти господарювання, що володіють нею, зобов’язані цю інформацію оприлюднювати та надавати за запитами. Остаточно встановити суспільно необхідний характер тієї чи іншої інформації може лише суд.
У частині четвертій тієї ж статті 13 Закону ще раз наголошується, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність.
ІІІ. Про дії розпорядника у випадку отримання повторного запиту на інформацію
Закон України «Про доступ до публічної інформації» не конкретизує поняття «повторний запит на інформацію». Водночас, як випливає з аналізу законодавства у сфері доступу до публічної інформації, повторними вважаються запити, у яких:
– оскаржується відповідь на попередній запит;
– повідомляється про несвоєчасну відповідь на попередній запит, якщо з часу надходження останнього минув установлений законодавством термін розгляду і відповідь запитувачу не надавалась;
– відповідь на перший запит не надана по суті або надана не в повному обсязі;
– звертається увага на інші недоліки, допущені при наданні інформації, що була предметом попереднього запиту.
Такий повторний запит розглядається як новий запит, що підлягає задоволенню у повному обсязі відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Слід мати на увазі й можливість надходження до одного й того самого розпорядника від одного й того самого запитувача повторного запиту ідентичного змісту. Законом України «Про доступ до публічної інформації» не передбачена відмова в задоволенні такого запиту. Водночас ненадання відповіді на запит про інформацію, як і невиконання розпорядником обов’язку оприлюднювати інформацію, можуть бути оскаржені запитувачем відповідно до пп. 3, 6 частини другої статті 23 зазначеного Закону. Тому рішення щодо задоволення повторного ідентичного запиту розпорядник приймає, виходячи з обставин і терміну його надходження. При цьому, на нашу думку, він має керуватися насамперед пріоритетом права на доступ до публічної інформації.
ІV. Про дії розпорядника інформації у випадку, якщо у запиті невірно вказані назви комунальних установ, інформація про які запитується
Слід мати на увазі: Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає режим найбільшого сприяння запитувачам в отриманні інформації. Тому відповідальній за надання доступу до публічної інформації особі у випадку отримання нечітко чи неточно сформульованих запитів на інформацію доцільно звернутися до запитувача з проханням уточними зміст запиту (за наявності відповідних контактних даних – телефоном, електронною поштою, будь-яким іншим способом).
Якщо запитувач не відповів на прохання уточнити запит або не переформулював його, виникає ситуація, коли запит не оформлений відповідно до вимог Закону «Про доступ до публічної інформації». За таких умов виникає законна підстава для відмови в наданні інформації (з посиланням на пункт 2 частини п’ятої статті 19 та пункт 4 частини першої статті 22 Закону).
З повагою
Голова Комітету Вікторія СЮМАР
Вик. Селецький П.І.,
т. 255-95-35.