Директорові ТОВ ІНПК «ОЗОТ»
Черневецькому А.В.
вул. Пушкіна, 45, к. 41, м. Полтава, 36020
Шановний Андрію Валентиновичу!
Ваше звернення з проханням надати роз’яснення стосовно застосування законодавства про доступ до публічної інформації, з яким Ви зверталися до Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, розглянуто за належністю (вх. № 04-32/18-277 від 05.04.2016 р.). Ви просите повідомити:
– встановлені чинним законодавством строки надання органом місцевого самоврядування відповіді на інформаційний запит фізичної або юридичної особи;
– порядок оскарження бездіяльності розпорядника інформації – органу місцевого самоврядування в разі ненадання ним відповідей на інформаційні запити, а також у випадку відмови в реєстрації інформаційного запиту.
У зв’язку з цим, беручи до уваги зміст Вашого листа, з урахуванням предмета відання Комітету (п. 22 Додатку до Постанови Верховної Ради України від 04.12.2014 р. № 22-VIII) та частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», повідомляємо Вам наступне.
І. Про конституційно-правові засади забезпечення доступу до публічної інформації
Забезпеченню реалізації положень статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації, а також відповідних положень міжнародних документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, служить ціла низка норм інформаційного законодавства нашої держави. Зокрема, йдеться про норми Закону України «Про інформацію», який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» (чинна редакція від 21.05.2015 р.) до основних принципів інформаційних відносин в Україні поряд з відкритістю, доступністю інформації та свободою обміну інформацією, належить правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації.
Частиною першою статті 5 зазначеного Закону встановлено право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Водночас реалізація цього права не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Підстави і порядок обмеження доступу до інформації визначаються законом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших визначених законом розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до Закону публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Таким чином, будь-яка інформація за змістом, на паперових чи електронних носіях (у вигляді тексту, зображення, карти, схеми чи фото, запису звуку або відео), отримана або створена суб’єктами владних повноважень, а також та, яка знаходиться у володінні інших розпорядників, визначених законом, має статус публічної інформації.
Суб’єктами відносин у сфері такого доступу, згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є:
1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації – суб’єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (частина друга статті 7 того ж Закону).
ІІ. Про передбачені законодавством строки надання розпорядником відповіді на інформаційний запит та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника
Строки розгляду запитів на інформацію визначені у статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Частиною першою цієї статті встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. Це означає, що обов’язок щодо надання відповіді на запит розпорядник має виконати, відправивши цю відповідь запитувачеві не пізніше п’ятого робочого дня з дати отримання запиту.
При цьому першим днем п’ятиденного строку вважається перший робочий день після дати отримання запиту – за аналогією, наприклад, із загальними положеннями щодо обчислення строків у цивільно-правових відносинах (стаття 253 Цивільного кодексу України) та іншим законодавством (наприклад, у сфері судочинства). Це також пояснюється практичними міркуваннями, оскільки запит може надійти в кінці робочого дня. Робочим є кожен день тижня, за винятком встановлених законодавством вихідних, святкових і неробочих днів (статті 67, 73 Кодексу законів про працю України). Для дотримання п’ятиденного строку розпорядник зобов’язаний надіслати відповідь не пізніше п’ятого робочого дня – фактично ж відповідь до запитувача надійде пізніше з урахуванням часу доставки поштою.
Закон не містить опису типового способу надання відповіді на запит, а лише встановлює строк її надання. Спеціальна (письмова) форма відповіді передбачена лише в одному випадку – якщо в наданні запитуваної інформації запитувачеві відмовлено повністю або частково (частина п’ята статті 22 Закону). В інших випадках розпорядник виходить із побажання запитувача. При наданні відповіді на усні запити, зокрема телефонні, допускається усна відповідь, якщо запитувач на уточнююче запитання про спосіб надання відповіді підтвердив, що такий спосіб його задовольняє. Слід мати на увазі: правило щодо форми надання відповіді за бажанням запитувача в Законі України «Про доступ до публічної інформації» прямо не передбачене, однак воно випливає із його загальних принципів, зокрема з принципу максимального спрощення отримання доступу до інформації. Окрім того, відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації. Це ґрунтується на нормі частини другої статті 34 Конституції України щодо права кожного вільно збирати інформацію – усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Закон не вимагає надання відповіді на запит керівником розпорядника. Водночас у частині другій статті 16 та частині четвертій статті 22 Закону йдеться про те, що запит обробляється, а відмова в задоволенні запиту підписується особою, відповідальною за розгляд інформаційних запитів.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону «Про доступ до публічної інформації» у разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Перебіг цього скороченого строку не переривається вихідними, святковими чи неробочими днями, як у випадку загального п’ятиденного строку. Підставами скорочення строку надання відповіді на запит до 48 годин відповідно до закону є:
– необхідність захисту життя фізичної особи;
– необхідність захисту свободи фізичної особи;
– запитування інформації про стан довкілля;
– запитування інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту;
– запитування інформації про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян. Закон не визначає, якою має бути імовірність настання такої події, оскільки це питання має вирішуватися розпорядником окремо в кожному випадку. У разі існування загрози відповідь рекомендується надавати якомога швидше – усно, електронною поштою, факсом або кур’єром. Слід враховувати: тривалий час доставки кореспонденції поштою нівелює зміст норми про скорочення строку розгляду запиту до 48 годин.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 20 Закону, клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. Тобто, запитувач має пояснити, як запитувана інформація/документ стосується одного з питань, перелічених в частині другій статті 20 (якщо такий зв’язок не є очевидним). Має бути обґрунтовано також терміновість надання інформації – упродовж 48 годин, а не 5 робочих днів. Так, недостатньо послатися на те, що інформація стосується стану довкілля, слід навести причини, чому інформація повинна бути надана терміново (наприклад, є загроза життю або здоров’ю людей, інформація втратить своє значення, якщо буде надана в п’ятиденний строк, тощо). Йдеться про обґрунтування саме терміновості клопотання, а не того, як ця інформація стосується запитувача, – в іншому разі буде порушено частину другу статті 19 Закону.
Частина четверта зазначеної статті 20 Закону містить також наступне положення: у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації зобов’язаний повідомити запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. Запитувачеві повідомляються підстава для продовження строку, прізвище та ініціали особи, яка його підписала, реєстраційний номер запиту в розпорядника.
Слід мати на увазі, що Законом передбачено лише дві підстави для такого продовження: у зв’язку з необхідністю надання на запит великого обсягу інформації та у зв’язку з потребою пошуку інформації серед значної кількості даних. Оскільки поняття «великий обсяг інформації» та «значна кількість даних» є оціночними, то можливість застосування цієї норми вирішується розпорядником з огляду на реальний стан його технічних можливостей.
Слід також мати на увазі: у випадку продовження строку розгляду запиту перебіг 20-денного строку починається з дня, наступного за днем отримання запиту.
Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (стаття 23 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації, тощо. Оскарження до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні, зокрема: в ненаданні відповіді на запит чи інформації на запит; у безпідставній відмові в задоволенні запиту, наданні чи оприлюдненні недостовірної, неточної або неповної інформації; у несвоєчасному наданні інформації, необґрунтованому віднесенні її до інформації з обмеженим доступом; у нездійсненні реєстрації документів, навмисному приховуванні або знищенні інформації чи документів.
Окрім того, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Таке відшкодування потерпілій стороні відбувається за рішенням суду (частина перша статті 31 Закону України «Про інформацію»).
Рішення за запитом має прийматися розпорядником з урахуванням того, що вся відкрита інформація підлягає наданню за запитами безумовно, зокрема шляхом виокремлення й надання відкритої частини інформації з документів, що містять інформацію з обмеженим доступом (частина сьома статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації»).
З повагою
Голова Комітету Вікторія СЮМАР
Вик. Селецький П.І.,
т. 255-95-35.