Арчаковій К. К.

katar2@ukr.net

Шановна Катерино Костянтинівно!

Ваше звернення щодо змісту статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розглянуто в секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики. Ви просите надати роз’яснення щодо того, чи зобов’язаний запитувач інформації відшкодовувати фактичні витрати у разі, якщо запитується надання в електронному вигляді сканованих документів обсягом більше 10 сторінок.

У зв’язку з цим, з урахуванням предмета відання Комітету повідомляємо Вам наступне.

І. Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України (див. урядову Постанову «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» № 740 від 13 липня 2011 року).

У разі, якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Визначення розпорядником розміру фактичних витрат є важливим для попередження зловживань, оскільки така плата встановлюється наперед, є відомою для запитувачів і застосовується однаково до всіх. Це сприяє юридичній визначеності і безперешкодній реалізації права на доступ до публічної інформації.

Дискреція розпорядника в питанні затвердження плати за відшкодування фактичних витрат (тобто, надана йому Законом можливість вирішувати питання на власний розсуд) випливає з формулювання частини третьої статті 21 Закону: «якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати…». При прийнятті рішення з цього приводу розпорядник повинен зважити свої фінансові потреби на забезпечення канцелярських видатків та частоту запитування великих обсягів інформації.

Закон не передбачає розокремлення норм витрат на копіювання документів і витрат на друк документів. Незалежно від того, про яку з форм витрат ідеться, встановлюється лише гранична норма оплати, яка не може бути перевищена. На практиці вона завжди однакова. Це стосується й випадку, коли, скажімо, для надання запитуваної інформації в електронному вигляді розпорядник враховує витрати на сканування документів.

ІІ. Зазвичай, якщо запитувач просить надати в електронному вигляді копії електронних документів, надання яких не вимагає додаткових затрат, такі копії надаються без нарахування плати. Однак у випадку, коли запитувач просить надати в електронному вигляді великий обсяг публічної інформації, сканування якої вимагає значних додаткових затрат, слід мати на увазі наступне.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» не вимагає від розпорядника інформації здійснювати сканування (переведення в електронну форму) документів, які запитуються, навіть на вимогу запитувача. Це буде надмірна і складна вимога для багатьох розпорядників, які не мають відповідного технічного обладнання чи, скажімо, штатних працівників, до службових обов’язків яких входить здійснення цієї роботи. Розпорядник має запропонувати запитувачеві надати копії відповідних документів у паперовій формі або надати їх для самостійного сканування (фотографування) запитувачем у приміщенні розпорядника (у тому числі з використанням технічних засобів запитувача).

Інакше кажучи, публічна інформація за запитом має надаватися в тій формі, в якій вона зберігається у розпорядника. Надання інформації в електронному вигляді можливе, якщо вона наявна у такій формі або розпорядник має достатньо ресурсів для її переведення в електронний формат.

Якщо ж після відповідного роз’яснення щодо інших можливих форм отримання чи ознайомлення із запитуваною інформацією запитувач наполягає на її наданні в електронній формі, у задоволенні запиту може бути відмовлено на підставі того, що розпорядник не володіє і не зобов’язаний володіти відповідною інформацією.

З повагою

Голова Комітету                                               Вікторія Сюмар

Вик. Селецький П.І.,

255-95-25.