Анонси подій

Перейти до розділу
15 листопада 15:43
Чергове засідання Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики відбудеться 06.12.2017 р. докладніше
17 листопада 13:22
Засідання робочої групи з напрацювання змін до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» докладніше
15 листопада 17:51
Розгляд чергового інциденту щодо перешкоджання професійній діяльності журналістів підтвердив актуальність проведення парламентських слухань докладніше
08 листопада 18:15
Питання суспільного життя, про які йшлося на засіданні Комітету, привертають увагу до необхідності неухильного дотримання при їх вирішенні основоположних засад справедливості та гуманізму докладніше
04 жовтня 18:30
Комітет: забезпечення чіткості та виваженості законодавчих механізмів має бути однієї з гарантій свободи слова в Україні докладніше
02 жовтня 17:01
Нарада у Комітеті щодо фінансування в 2018 році Національної суспільної телерадіокомпанії та системи іномовлення України докладніше
20 вересня 19:00
Комітет обговорив інцидент у Кончі-Заспі, розглянув низку організаційних питань та рекомендував парламенту до прийняття кілька законопроектів докладніше
14 вересня 17:00
Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар взяла участь у роботі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення докладніше
13 вересня 12:42
Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики за підсумками поїздки у прикордонні райони Одеської області запропонує алгоритм вирішення проблем інформаційної безпеки у регіоні. докладніше
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Відповіді на запитання

21 лютого 2017, 12:23

Галичу М. В.

Галичу М. В.

СІЗО УДПС України в Донецькій обл.,

містечко Охорони, селище Каменськ

м. Маріуполь, Донецька область, 87527

 

Шановний Миколо Вікторовичу!

Ваше звернення щодо права громадян на інформацію, з яким Ви зверталися до Комітету з питань національної безпеки і оборони, розглянуто в Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики. Ви просите надати роз’яснення щодо правового режиму інформації, яка є загальнодоступною і загальновідомою, а також щодо умов, за яких оприлюднення такої інформацію може бути обмеженим.

У зв’язку з цим, з урахуванням предмета відання Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики (п. 22 Додатку до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2014 року № 22-VIII) та змісту частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», повідомляємо Вам наступне.

І. Про конституційні засади і порядок забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні

Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України. Під правами людини розуміється гарантована законом міра свободи особи та її можливість вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення власних потреб через користування надбаннями та благами суспільства і держави у межах, визначених національним і міжнародним законодавством.

Комплекс передбачених українським законодавством прав і свобод людини відповідає положенням Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, інших міжнародних правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3), а обмеження конституційних прав і свобод можливе лише у випадках воєнного або надзвичайного стану (стаття 64). Кожній особі гарантується можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя. Держава зобов’язана забезпечити реалізацію і захист прав і свобод людини і громадянина. При цьому Конституція визнає права і свободи інших людей вільними від посягань, у тому числі й з боку посадових осіб, інших представників влади.

Здійснення зазначених прав і свобод пов’язане з обов’язками і відповідальністю, тому може підлягати певним формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно до Конституції України (частина друга статті 19) органи державної влади, їх посадові особи також зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Будь-яка особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку (частина перша статті 62). Стаття містить і таке положення: «Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

ІІ. Щодо правового режиму інформації з обмеженим доступом та умов, за яких будь-яка інформація є загальнодоступною

Базовим законом, що регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації в Україні, є Закон України «Про інформацію». Відповідно до статті 20 цього законодавчого акта інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. При цьому слід мати на увазі: будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації, та порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами (частини перша – третя статті 21 Закону України «Про інформацію»).

Відповідно до частини четвертої зазначеної статті Закону до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;

3) про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України «Про державну таємницю». Відповідно до частини першої статті 31 Закону під час підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації або переміщення їх через державний кордон державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни з метою охорони секретної інформації зобов’язані керуватися законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами про державну таємницю.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну таємницю» володілець секретної інформації або власник матеріальних носіїв такої інформації реалізує свої права з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної безпеки України відповідно до цього Закону. Посадові особи та громадяни, винні у порушення законодавства про державну таємницю, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом. Контроль за додержанням законодавства про державну таємницю з метою запобігання її поширенню у пресі та інших засобах масової інформації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації». Серед іншого, цей Закон визначив види інформації з обмеженим доступом та підстави, за яких розпорядник інформації може обмежити доступ до неї (статті 6 – 9).

Слід мати на увазі: зазначений Закон не містить переліку інформації, яка не може бути надана, але натомість визначає критерії, на підставі яких може бути обмежено доступ – залежно від конкретних обставин ситуації та інформації, що надається за запитом або оприлюднюється. Це зумовлено дією згаданого вище основоположного принципу: будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Відповідно, оприлюднення чи поширення інформації, доступ до якої не обмежений законом (не може бути обмежений) не тягне за собою відповідальності за порушення інформаційного законодавства.

Звертаємо Вашу увагу також на те, що поряд із відповідальністю, яку покладає законодавство на державних службовців у сфері доступу до публічної інформації, законом передбачений захист для посадових та службових осіб, які розголосили суспільно необхідну інформацію. Статтею 11 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено звільнення від юридичної відповідальності службових осіб, які, незважаючи на порушення своїх обов’язків, розголосять інформацію про правопорушення чи відомості щодо загрози здоров’ю або безпеці громадян, довкіллю. Зазначеною статтею передбачено:

«1. Посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю.».

Для настання звільнення від юридичної відповідальності особа, яка прийняла рішення про розголошення такої інформації, повинна:

– керуватися добрими намірами, тобто діяти в інтересах суспільства або людей, чиї інтереси перебувають під загрозою;

– мати підтвердження достовірності інформації;

– мати докази, що інформація, яка була розголошена, стосується правопорушення або істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Звільнення від відповідальності за розголошення суспільно необхідної інформації передбачено і частиною третьою статті 30 Закону України «Про інформацію», однак дана норма звільняє від відповідальності тільки у випадку, якщо статус інформації як суспільно необхідної був підтверджений рішенням суду. Це ще раз доводить: особа, яка приймає рішення про розголошення інформації з обмеженим доступом, має бути максимально впевнена в її важливості.

Насамкінець звертаємо Вашу увагу на те , що питання надання правової допомоги громадянам, регулювання організації та діяльності адвокатури віднесені до предмета відання Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.

ІІІ. Про різницю між запитом на інформацію і зверненням громадянина

Принагідно, оскільки Ви оформили своє клопотання як запит на інформацію, надаємо Вам роз’яснення щодо різниці між запитом на інформацію й зверненням громадянина та про те, як цю різницю встановити на практиці.

Такі форми правовідносин в інформаційній сфері, як звернення громадянина та запит на інформацію, попри певну близькість, відрізняються за наступними ознаками: правові підстави; предмет; вимоги щодо форми; вимоги щодо порядку реєстрації та обліку; вимоги щодо строків надання відповідей; вимоги щодо порядку оплати.

Потреба в розмежуванні форм зазначених правовідносин передбачена статтею 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою визначено: цей закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Отже, порядок розгляду звернень громадян регулюється Законом України «Про звернення громадян», запитів на інформацію – Законом України «Про доступ до публічної інформації», а запитів (вимог) суб’єктів владних повноважень – спеціальними законами про статус та повноваження відповідних суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація – це «відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».

Частиною першою статті 19 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначено: запит – це прохання особи до розпорядника надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Якщо особа не висловила прохання надати таку готову інформацію, або її прохання стосується створення інформації, а не звичайної компіляції чи збору наявних інформаційних даних без застосування творчого підходу, то такий документ є зверненням.

Отже, запит на інформацію має чітко визначений предмет – він стосується надання публічної інформації, якою володіє чи повинен володіти її розпорядник. Відповідно ж до статті 3 Закону України «Про звернення громадян», звернення – це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги громадян. Предметом звернень громадян є широкий спектр правовідносин – від реалізації своїх особистих прав і надання пропозицій щодо діяльності органів державної влади до оскарження неправомірних дій посадових осіб.

Для уникнення помилок при віднесенні листів на підставі їх змісту до числа звернень громадян радимо Вам при потребі користуватися їх класифікацією, визначеною щойно згаданою статтею 3 Закону України «Про звернення громадян».

Вимоги до форми звернень громадян визначені статтею 5 Закону України «Про звернення громадян», а вимоги до форми запитів на інформацію – статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Статтею 21 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що розгляд звернень громадян здійснюється безоплатно, тоді як частиною другою статті 21 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено: якщо задоволення запиту на інформацію вимагає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, то запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати, розмір яких визначається відповідним розпорядником у межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Водночас статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено: розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. В разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

У випадку, коли запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів.

Таким чином, Ваш лист до Комітету є зверненням, оскільки не стосується надання копій тих чи інших нормативно-правових актів (інформації, що була отримана або створена в процесі виконання Комітетом своїх обов’язків), а містить прохання про сприяння в захисті Ваших прав і свобод шляхом надання відповідного роз’яснення.

 

 

 

З повагою

 

Голова Комітету                                                    Вікторія СЮМАР

 

Селецький П.І.,

т. 255-95-25.