З В І Т про роботу Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації у четвертому скликанні парламенту (червень 2002 – квітень 2006 рр.)

Комітет
Опубліковано 03 травня 2006, о 15:51

З В І Т

про роботу Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації у четвертому скликанні парламенту

(червень 2002 – квітень 2006 рр.)

Організаційні питання

Парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації створено Постановою Верховної Ради України №7-ІV від 15 травня 2002 року, до складу якого ввійшло тринадцять народних депутатів. Вони репрезентували фракції того періоду: "Наша Україна", Комуністичної партії України, БЮТ, "Єдина Україна".

На початку 2005 року три члени Комітету припинили повноваження народних депутатів України, перейшовши на роботу у виконавчі структури влади, натомість до складу Комітету ввійшло два нові народні депутати України.

Дещо змінилося і представництво парламентських політичних структур, оскільки декотрі народні депутати перейшли до інших фракцій (груп).

На завершення скликання до складу Комітету входить 12 народних депутатів.

Діяльність Комітету було спрямовано на законодавче врегулювання у сфері інформаційних відносин, розвитку свободи слова в Україні. У зв'язку з цим створено чотири підкомітети:

- з питань кодифікації законодавства;

- з питань друкованих засобів масової інформації;

- з питань електронних засобів масової інформації;

- з питань телекомунікацій, інформаційних систем та реклами.

Законотворча робота

За період першого – третього скликань профільний комітет (він мав незначні варіації в назві) напрацював, а Верховна Рада України ухвалила низку Законів, створивши основу системи інформаційного законодавства України, що мало важливе значення для діяльності ЗМІ в нових умовах незалежної України, розвитку свободи слова. Проте на початку нинішнього століття чинні закони певною мірою почали вступати в суперечність з практикою роботи засобів масової інформації, не сповна відповідати вимогам часу.

Відтак характерною і визначальною ознакою діяльності нинішнього складу Комітету став напрямок на принципове, кардинальне і системне вдосконалення діючої нормативної бази, яка відповідала б потребам життя, нормам і стандартам європейського законодавства. Члени Комітету спільно з працівниками секретаріату спрямували зусилля на підготовку нових редакцій основоположних законів в інформаційній сфері: "Про рекламу", "Про телебачення і радіомовлення", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про інформацію" та ін. При цьому зберігався стратегічний курс на формування єдиної цілісної системи правового врегулювання діяльності засобів масової інформації, довершеності і розширення правового поля за умови дотримання чинних базових принципів.

Саме такий підхід, а не постійне "латання дірок" у законодавстві шляхом термінового внесення змін до чинних законів, як того вимагала поточна ситуація, дав доволі позитивні результати, забезпечив розвиток вітчизняних медіа. Аби визначені основні завдання правового врегулювання в контексті розвитку демократії та громадянського суспільства були втілені в життя і відповідали базовому принципу свободи слова та інформації, формуванні повноцінного національного інформаційного простору, забезпеченні належного місця України в світовому інформпросторі, з ініціативи членів Комітету були створені робочі групи по напрацюванню законодавчої бази. Тоді Комітет заснував Громадську раду зі свободи слова, яка відразу стала активним чинником у законотворчій роботі.

За 2002-2006 роки Комітет провів 124 засідання, на яких розглянуто 463 питання, в тому числі 243 - по контролю за виконанням законів і постанов. На розгляд Верховної Ради подано 169 питань з висновками Комітету. Опрацьовано понад 5200 листів і звернень громадян.

Наслідком цього стало введення в дію законів України:

"Про рекламу" (нова редакція);

"Про захист суспільної моралі";

"Про телебачення і радіомовлення в Україні" (нова редакція);

"Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення України" (нова редакція);

"Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації влада: свобода слова і цензура в Україні";

“Про внесення змін до Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації";

"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу";

"Про внесення змін до статті 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації";

"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації);

"Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо грошових надходжень від реклами);

"Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (щодо вартості послуг передплати);

"Про внесення змін до Закону України "Про інформаційні агентства" (щодо заснування інформаційних агентств);

"Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо фінасово-господарської діяльності НТКУ та НРКУ).

Ухвалені Верховною Радою України законодавчі акти мають актуальне політичне, гуманітарне, соціально-економічне та культурне значення.

Ініціаторами та розробниками переважної більшості прийнятих законів та підготовлених, але через різні причини ще не прийнятих у цілому, були народні депутати України і М.Томенко, С.Правденко, Ю.Артеменко, М.Баграєв, В.Яворівський, В.Мішура, С.Гмиря, І.Гаврилюк, О.Бондаренко, Ю.Бойко та інші. Щоденну неоціненну допомогу надали їм у цьому працівники секретаріату Комітету.

Ряд розроблених Комітетом законопроектів, на жаль, не мав підтримки у сесійній залі. Йдеться насамперед про надзвичайно важливий і суспільно значимий проект Закону “Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" (нова редакція), ухвалений у першому читанні. Згодом проект двічі ставився на розгляд у другому читанні, але не набрав належного числа голосів народних депутатів. Хоча, здавалося, було враховано всі можливі варіанти пропозицій і зауважень, висунутих різними політичними силами парламенту. Отже, лише політичною кон'юнктурою можна пояснити той факт, що Україна пригальмувала на шляху впровадження суспільного телерадіомовлення. І розв'язання цієї проблеми переноситься на наступне скликання депутатів Верховної Ради України, буде першочерговим у законотворчому процесі. Орієнтир є, демократичні країни досягли значних успіхів у цій сфері.

Деякі закони, ухвалені парламентом, не набули чинності через президентські пропозиції. Це, зокрема, Закон "Про порядок призначення керівників (президентів) Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України та про припинення їхніх повноважень". Парадоксальне ситуація: двічі з деякими змінами норм парламент ухвалював цей Закон. Але і попередній, і чинний Президенти повернули їх до Верховної Ради України. Комітет подавав законодавчі акти на подолання вето, але обидва рази голосування не мало успіху.

Деякі законопроекти, подані Комітетом, Верховна Рада не встигла розглянути.

Упродовж четвертого скликання Верховна Рада України ухвалила 63 Постанови, ініціаторами й розробниками яких були члени Комітету. До найважливіших, безсумнівно, можна віднести: "Про звіт Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення" (за 2001-2003 роки), "Про державну підтримку газет, що видаються мовами національних меншин", "Про підсумки парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні", "Про створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з приводу дотримання Національною телекомпанією України вимог законодавства України щодо використання бюджетних коштів та ведення фінансово-господарської діяльності", "Про рекомендації парламентських слухань "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України" від 10 грудня 2003 року", "Про рекомендації парламентських слухань "Перспективи створення Громадського телерадіомовлення в Україні" від 13 квітня 2005 року", "Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2004 року", "Про порядок висвітлення роботи сесій Верховної Ради України” (1-9 сесії) та ін.

Комітет започаткував нову практику прийняття постанов Верховної Ради України про висвітлення роботи наступної сесії парламенту – наприкінці поточної сесії з тим, що Апарат Верховної Ради України мав змогу завчасно укладати угоди з телерадіоорганізаціями. Після п'ятирічної перерви зусиллями Комітету відновлено пряму трансляцію сесій парламенту по першому каналу Національної радіокомпанії України та проводовій трансляційній мережі, систематизовано та поглиблено висвітлення роботи Верховної Ради України в недержавних засобах масової інформації.

Але Комітет не спинився на цьому. Щоб полегшити роботу парламенту і його Апарату, Верховна Рада України ухвалила зміни до статі 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації". Тепер у новому скликанні Верховна Рада має прийняти лише одну постанову про висвітлення роботи всіх сесій.

Ухваливши нові редакції Законів "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" та "Про телебачення і радіомовлення в Україні", парламент значно вдосконалив законодавче поле в руслі вимог європейського законодавства, наблизив його до норм і стандартів діяльності електронних ЗМІ у розвинутих демократичних країнах.

Вельми прогресивним, на часі, було прийняття парламентом Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу". Як відомо, Комітет спершу не був головним, коли розроблявся проект змін до виборчого закону. Однак члени Комітету і зокрема перший заступник голови С.Правденко брали таку активну і діяльну участь у доопрацюванні та погодженні із працівниками ЗМІ змін, що Верховна Рада доручила довести законопроект до логічного завершення саме Комітетові з питань свободи слова та інформації.

Значного прогресу в урегулюванні рекламного ринку в Україні досягнуто завдяки ухваленій новій редакції Закону "Про рекламу".

За період 2002-2004 років в Україні небезпечних розмахів набрала стаґнація ЗМІ і журналістів, відхід від очевидних завоювань в царині свободи слова. Відтак значний крок у розширення і поглиблення законодавчої бази діяльності і розвитку незалежних ЗМІ, свободи слова зробив ухвалений закон про зміни до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні".

Водночас слід визнати, що не все із запланованого вдалося Комітету втілити в життя. Окрім уже згадуваного правового врегулювання впровадження в Україні суспільного телерадіомовлення, не завершено створення цілісного законодавства щодо роздержавлення друкованих ЗМІ.

У найближчій перспективі необхідно розробляти і ухвалювати в парламенті нові редакції законів "Про інформацію" та "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", аби ця сфера діяльності відповідала нормам європейського законодавства.

Виконання контрольних функцій за дотриманням і реалізацією Конституції України та законів України

Нерозривно із законотворчою Комітет активно й цілеспрямовано вів роботу щодо поліпшення якості сучасних інформаційних відносин, розвитку інформаційної сфери і свободи засобів масової інформації.

Важливі проблеми науково-правового та практичного дослідження перебували в центрі уваги Комітету упродовж усього скликання.

З ініціативи та безпосередньої участі Комітету інформаційні питання тричі виносилися на відкрите публічне обговорення в сесійній залі парламенту.

Перші парламентські слухання відбулися в грудні 2002 року з проблеми, яка буквально потрясала країну: "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні". Тодішня чинна влада відкрито поверталась до часів домінування цензури, тотального контролю за діяльністю засобів масової інформації, ігноруючи думку і позицію української громадськості, роблячи виклик усьому демократичному світові. Це були небезпечні рецедиви і тенденції повного владного підкорення мас-медіа, ліквідації демократичних завоювань незалежної України.

Відкрита дискусія у парламенті була гострою і плідною, висловлено різні точки зору на наболілу проблему. За підсумками слухань, врахувавши усі цінні пропозиції та рекомендації учасників обговорення у Верховній Раді, Комітет розробив, а народні депутати ухвалили законодавчі зміни до деяких законів, які врегулювали проблему, що набирала небезпечних обертів в Україні, обмежили апетити влади домінувати над засобами масової інформації.

Проте влада не збиралась відступати, здавати свої позиції, особливо в сфері телебачення і радіомовлення, яка дедалі більше впливає на формування громадської думки з тої чи іншої політичної або соціальної проблеми. Відтак Комітет спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення запропонували провести наступні парламентські слухання "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України", які і відбулися у грудні 2003 року.

У Постанові Верховної Ради України про рекомендації парламентських слухань визнано недостатньо ефективною роботу Кабінету Міністрів України, галузевих державних комітетів та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо впровадження новітніх технологій, розширення конституційного права громадян на інформацію. Тим документом передбачалося прийняти як невідкладні деякі законодавчі акти, передусім закони “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" та “Про телебачення і радіомовлення України”, що врешті й удалося здійснити Комітетові та Верховній Раді України.

І нарешті в квітні 2005 року відбулися треті парламентські слухання "Перспективи створення Громадського телерадіомовлення в Україні", які набули широкого резонансу в українському суспільстві. Адже ця проблема давно дискутується в країні і досягла піку в передвиборчий період 2004 року, коли державне телебачення служило лише президентській гілці влади, незважаючи на серйозну критику в парламенті, на спротив, що чинила українська громадськість цій владній сваволі. Рекомендації парламентських слухань, що були підтримані у Верховні Раді України, доручали невідкладно розглянути проект нової редакції Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України".

Об'єднавши зусилля журналістських активістів, громадських організацій, вітчизняних та зарубіжних експертів, Комітет розробив і подав до парламенту проект, що тривалий час обговорювався в засобах масової інформації, на громадських слуханнях, численних "круглих столах" тощо. За попередніми підрахунками, начебто мала бути й підтримка депутатів, проте, як уже раніше згадувалося, парламент відхилив усі спроби ухвалити цей закон. Хоча перше читання законопроект таки пройшов успішно. Отже, проблема лишається відкритою, і профільному Комітету нового скликання доведеться серйозно та ретельно потрудитися, аби закон був ухвалений, а з ним і суспільне телебачення почало впроваджуватись у практику діяльності електронних ЗМІ в Україні.

За підсумками усіх трьох парламентських слухань видавництво Верховної Ради України видрукувало збірники матеріалів, доповідей, виступів. Переважну роботу по виходу в світ цих збірників виконали працівники секретаріату Комітету.

Упродовж скликання Комітет постійно відстежував діяльність Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України щодо відповідності їхньої діяльності вимогам Конституції та чинних законів України. Керівники державних теле-і радіокомпаній неодноразово запрошувались на засідання Комітету та інформували про роботу НТКУ та НРКУ.

Верховна Рада ухвалила постанову “Про створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з перевірки дотримання Національною телекомпанією України вимог законодавства України щодо використання бюджетних коштів та ведення фінансово-господарської діяльності”. Також 2004 року заслухано інформацію Президента Національної телекомпанії України з приводу висвітлення діяльності усіх гілок влади.

Комітет постійно співпрацював з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, здійснюючи контроль за її діяльністю, розробляючи та вносячи на розгляд парламенту пропозиції щодо розв'язання кадрових, організаційних та законодавчих проблем цього органу державної влади.

Проблеми справді були. Бо попередній голова Нацради чітко і недвозначно виконував вказівки тодішньої виконавчої влади. Не випадково постановою парламенту було утворено Тимчасову слідчу комісію для розслідування діяльності Національної ради у 2002-2004 роках. За безпосередньої участі Комітету 2005 року було обрано двох нових членів Нацради від Верховної Ради України, з котрих один з них, В.Шевченко, став її головою. Цей орган в повному складі активно запрацював стосовно наведення порядку в сфері ліцензування, дотримання телерадіокомпаніями чинного законодавства. Особливо це стало помітно після введення в дію нової редакції Закону “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”.

Комітет тричі виносив на спільні засідання річні звіти (2001, 2002, 2003 роки) Національної ради, і Верховна Рада розглядала їх у сесійній залі. Останній звіт, поданий Комітетом, Верховна Рада України не встигла розглянути.

Характерно, що Комітет і Нацрада реалізували кілька спільних законодавчих проектів. Так, було проведено ініційовані нею парламентські слухання. Члени Нацради брали діяльну участь у підготовці проекту Закону "Про телебачення радіомовлення" до розгляду в першому та другому читаннях.

Принципову позицію посідав Комітет стосовно захисту прав редакцій ЗМІ та журналістів у конфліктах з владою і засновниками. Надто це стосувалося реґіональних телерадіокомпаній, обласних та районних газет.

За активної участі Комітету вдосконалено правові організаційні, фінансові та кадрові проблеми парламентських – журналу "Віче" і газети "Голос України”. В обох виданнях врегульовано фінансові проблеми. Призначено головного редактора журналу "Віче", видання поступово виходить з тривалої кризи, повертається до колишніх високих позицій цього часопису, який останніми роками помітно занепадав, втрачав авторитет у читачів.

Участь у роботі конференції, семінарів,

"круглих столів" та інших заходів

Активна законотворча ініціатива, постійне виконання контрольних функцій чітко підкріплювалися послідовною і наполегливою участю в роботі "круглих столів", міжнародних конференцій, симпозіумів, семінарів, громадських обговорень нагальних проблем, що поставали перед Комітетом. Кожен законодавчий акт, що готувався в Комітеті, проходив серйозне випробування через журналістський актив, Громадську раду.

Так, проекти законів "Про рекламу", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телебачення і радіомовлення" по п'ять-десять разів ставилися на публічні обговорення за участі журналістів, вітчизняних та зарубіжних експертів, після чого вносились до них усі ділові законодавчі доповнення і пропозиції.

Члени Комітету та працівники секретаріату ініціювали і провели спільно з Радою Європи, Європейським Союзом, ОБСЄ, фондом "Відродження", іншими міжнародними інституціями, українськими органами державної влади, вітчизняними та зарубіжними громадськими осередками 41 такий захід. Показовими, що набули позитивного резонансу в суспільстві, стали міжнародні “круглі столи": у 2003 році - з проблеми приведення українського законодавства до європейських стандартів, а в 2005 році – щодо практики впровадження в Україні суспільного телерадіомовлення. За підсумками першого окремим виданням побачили світ матеріали обговорення законів України "Про інформацію" та "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації".

У 2004 році (березень, червень, листопад) Комітет за повної участі працівників секретаріату провів три всеукраїнські форуми журналістів з проблем удосконалення інформаційного законодавства, розвитку свободи слова і свободи діяльності засобів масової інформації. Ці заходи набули широкого розголосу, значно піднесли авторитет не лише центральних, а й реґіональних ЗМІ в період тотального наступу на них владних структур.

Для розв'язання проблем законотворення Комітет застосовував різноманітні форми й методи. Дійовими стали виїзні та спільні засідання Комітету, в роботі яких взяли участь не лише представники центральних, а й реґіональних органів влади, журналісти місцевих ЗМІ. Загалом проведено 21 таке засідання майже в усіх областях України.

Традиційними були спільні розширені засідання Комітету, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та Державного комітету телебачення і радіомовлення, на які запрошували керівників засобів масової інформації, міністерств та відомств, громадських організацій. Щороку Комітет проводив засідання за участі керівників провідних міністерств та відомств з обговорення бюджетних питань.

Комітет постійно працював з Національною спілкою журналістів України, Асоціацією виробників поліграфічної продукції, Асоціацією засобів масової інформації, різними фондами, громадськими осередками, редакціями газет, теле– та радіокомпаній, численними журналістами.

Послідовно й плідно співпрацював Комітет з іншими парламентськими комітетами. Своєчасно розглядав та надсилав до головних комітетів рішення стосовно законопроектів, дотичних до проблем нашого Комітету, а також проектів, що мали важливе економічне й соціальне значення. За звітний період було підготовлено та прийнято рішення з 84 таких законопроектів. Серед них – "Про ратифікацію Рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здоров'я із боротьби проти тютюну", нові редакції законів України "Про соціальні послуги" і "Про об'єкти національного надбання та інше майно, що може перебувати виключно у державній або комунальні власності", "Про Концепцію державної політики України щодо наркотиків та алкоголю" та багато інших.

Члени Комітету у законотворчій діяльності активно взаємодіяли з парламентськими фракціями та групами стосовно узгодження позицій з ухвалення того чи іншого проекту закону. Звичайно ж, тут ще існує чимало резервів підвищення ефективності законодавчої роботи, насамперед щодо спільного розроблення та обговорення законопроектів, важливих суспільних проблем, поданих за ініціативою фракцій і груп.

Висновки та пропозиції

Продовжуючи системне вдосконалення законодавчої бази в інформаційній сфері, профільний Комітет нового скликання має завершити розроблення нових редакцій законів "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

Надзвичайно важливою та відповідальною ділянкою роботи Комітету, безумовно, буде впровадження суспільного телерадіомовлення в Україні. Для цього потрібно повернутися до підготовки нової редакції закону "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення” та ухвалення її в парламенті.

Настав час законодавчо врегулювати вельми складну проблему збереження інформаційної безпеки держави, розвитку національного інформаційного простору.

Це лише основоположні вектори роботи на найближчу перспективу. Перед новоствореним Комітетом, безперечно, постане ще ряд невідкладних законодавчих питань, які необхідно буде виконати. І лише після того можна буде перейти до формування єдиного законодавчого акту – Інформаційного кодексу України.

У зв'язку з цим необхідно:

- чіткіше налагодити взаємодію і співпрацю з Кабінетом Міністрів України, профільними комітетами Верховної Ради України;

- посилити контрольні функції Комітету (що випливає з конституційних змін) по дотриманню чинного законодавства в інформаційній сфері держави;

- продовжити роботу щодо ширшого залучення журналістів, громадськості до законотворчої роботи, зміцнення свободи слова в Україні;

- добитися підвищення якості поданих до Верховної Ради України законопроектів всіма суб'єктами законодавчої ініціативи.

Усі ці завдання має виконати профільний Комітет V скликання Верховної Ради України.