20 листопада 2017, 10:30 ( Комітет )

Ракочій Л.М.

Ракочій Л.М.

вул. Микулинецька, 34, кв. 20,

смт Вел. Березовиця, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47724

 

 

Шановна Лесю Миколаївно!

Ваше звернення про надання роз’яснення окремих положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конституційного права громадян вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію та відповідальності за порушення цього права розглянуто. Ви просите роз’яснити, чи має право селищний голова як керівник розпорядника публічної інформації, надаючи відповіді на інформаційні запити, повідомляти запитувачеві певні відомості, які стосуються третіх осіб.

У зв’язку з цим звертаємо Вашу увагу на те, що відповідно до статті 147, а також статті 150 Конституції України офіційне тлумачення Конституції та законів України є прерогативою Конституційного суду України. Комітети Верховної Ради України наділені правом надавати щодо застосування положень законів України роз’яснення, які не мають статусу офіційного тлумачення (частина третя статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»). З урахуванням вимог зазначеного Закону та предмета відання Комітету (п. 22 Додатку до Постанови Верховної Ради України від 04.12.2014 р. № 22-VIII) повідомляємо наступне.

І. Дещо про конституційно-правові засади доступу до публічної інформації та правовий режим конфіденційної інформації

Нормативна основа інформаційних правовідносин у державі визначена у статтях 32 і 34 Конституції України, законах України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», інших законодавчих актах, а також у відповідних положень міжнародних документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішення питань, про які йдеться у Вашому зверненні, пов’язане зі встановленням статусу певних відомостей як інформації з обмеженим доступом та, в разі наявності передбачених законом підстав, її захист у спосіб, визначений законом. Цьому служить ціла низка норм інформаційного законодавства нашої держави. Зокрема, це й норми Закону України «Про інформацію» (чинна редакція від 01.01.2017 р.), який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, та Закону України «Про доступ до публічної інформації», який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 2 Закону «Про інформацію» до основних принципів інформаційних відносин в Україні, поряд з відкритістю, доступністю інформації та свободою обміну нею, належить правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації.

Частиною першою статті 5 зазначеного Закону встановлено право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Водночас реалізація цього права не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Підстави і порядок обмеження доступу до інформації визначаються законом.

При обмеженні права на отримання певної інформації законодавець виходить зі змісту статті 10 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої таке обмеження повинне:

– бути встановлене законом;

– бути необхідним у демократичному суспільстві;

– здійснюватися в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Відповідно до чинного законодавства про доступ до публічної інформації інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Зокрема, Ваше звернення стосується правового режиму конфіденційної інформації, до якої, згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про інформацію», належить:

– інформація про фізичну особу (персональні дані);

– інформація, яка знаходиться у володінні фізичної або юридичної особи (крім суб’єкта владних повноважень), що обмежила доступ до неї й поширює її за своїм бажанням у визначеному такою особою порядку відповідно до передбачених нею умов.

Виходячи зі змісту Вашого звернення, звертаємо увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка). від 30 жовтня 1997 року N 5-зп, у якому, серед іншого, зазначено: «До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). Отже, інформація про освіту фізичної особи є конфіденційною; правовий режим такої інформації встановлюється з урахуванням вимог, встановлених чинним законодавством для інформації з обмеженим доступом.

ІІ. Про передбачені законом підстави для надання розпорядником доступу до інформації про третіх осіб

Таким чином, необхідною умовою надання розпорядником доступу до інформації про особу, що обмежила доступ до неї, є згода цієї особи. Така згода може надаватися розпорядникові фізичною або юридичною особою відразу при передачі розпоряднику інформації або після надходження відповідного запиту.

Законною підставою для поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, що відповідає частині другій статті 32 Конституції України, є право фізичної чи юридичної особи на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав і законних інтересів (тобто, таке розголошення здійснюється в інтересах прав людини). Цьому положенню Конституції відповідає пункт 4 частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Вирішуючи питання щодо надання дозволу особі на ознайомлення з інформацією про інших осіб, суд має виходити з того ж положення (частини другої) статті 32 Конституції України. При цьому інформація, що є загальновідомою, та відомості, відкритість яких установлена законом або самою особою, не можуть належати до конфіденційної інформації. Не належить до конфіденційної, зокрема, суспільно необхідна інформація, інші види інформації, зазначені в частинах першій та другій статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Термін «інформація, що становить суспільний інтерес» (синонімами якого є поняття «суспільно необхідна інформація», «суспільно важлива інформація», тощо) вживається у Законі України «Про інформацію», а також кілька разів згадується у Законі «Про доступ до публічної інформації» (зокрема в преамбулі, статтях 13, 21). Для того, щоб зрозуміти, яка інформація становить суспільний інтерес, необхідно звернутися до статті 29 Закону України «Про інформацію», яка містить положення про те, що інформація з обмеженим доступом «може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення». Така інформація перед наданням має пройти трискладовий тест, застосування якого випливає зі змісту частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

 

 

 

З повагою

 

Голова Комітету                                                    Вікторія СЮМАР

 

 

 

 

 

 

Вик. Селецький П.І.,

т. 255-95-25.