Плугатарю О.П.

вул. Ціолковського, 4, УВП-6

м. Бахмут, Донецька область, 84500

Шановний Олександре Петровичу!

Ваше звернення щодо права громадян на інформацію, з яким Ви зверталися до Комітету з питань національної безпеки і оборони, в межах повноважень розглянуто в Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики. Ви просите надати роз’яснення щодо правового режиму інформації про місцезнаходження підрозділів Збройних Сил України на території Донецької і Луганської областей, а також щодо того, чи поширювалася державними органами через офіційні ЗМІ інформація про відповідальність за розголошення такої інформації.

У зв’язку з цим, з урахуванням предмета відання (п. 22 Додатку до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2014 року № 22-VIII) і повноважень Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, а також змісту частини третьої статті 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» повідомляємо Вам наступне.

І. Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України. Під цими правами розуміється гарантована законом міра свободи особи та її можливість вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення власних потреб у межах, визначених національним і міжнародним законодавством. Кожній особі гарантується можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя, а обмеження конституційних прав і свобод можливе лише у випадках воєнного або надзвичайного стану (стаття 64).

Органи державної влади, їх посадові особи також зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Будь-яка особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (статті 62).

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Комплекс передбачених українським законодавством прав і свобод людини відповідає положенням Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, інших міжнародних правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, здійснення зазначених прав і свобод людини і громадянина пов’язане з обов’язками і відповідальністю, тому може підлягати певним формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тощо.

Базовим законом, що регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації в Україні, є Закон України «Про інформацію». Відповідно до статті 20 цього законодавчого акта інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. При цьому слід мати на увазі: будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці (саме їх стосуються питання, поставлені у Вашому зверненні), засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України «Про державну таємницю». Відповідно до частини першої статті 31 Закону під час підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації або переміщення їх через державний кордон державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни з метою охорони секретної інформації зобов’язані керуватися законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами про державну таємницю.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну таємницю» володілець секретної інформації або власник матеріальних носіїв такої інформації реалізує свої права з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної безпеки України відповідно до цього Закону. Посадові особи та громадяни, винні у порушенні законодавства про державну таємницю, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом. Контроль за додержанням законодавства про державну таємницю з метою запобігання її поширенню у пресі та інших засобах масової інформації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики.

Насамкінець звертаємо Вашу увагу на те , що питання надання правової допомоги громадянам, регулювання організації та діяльності адвокатури віднесені до предмета відання Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.

ІІ. Принагідно, оскільки Ви оформили своє клопотання як запит на інформацію, надаємо Вам роз’яснення щодо різниці між запитом на інформацію й зверненням громадянина та про те, як цю різницю встановити на практиці.

Такі форми правовідносин в інформаційній сфері, як звернення громадянина та запит на інформацію, попри певну близькість, відрізняються за наступними ознаками: правові підстави; предмет; вимоги щодо форми; вимоги щодо порядку реєстрації та обліку; вимоги щодо строків надання відповідей; вимоги щодо порядку оплати.

Потреба в розмежуванні форм зазначених правовідносин передбачена статтею 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою визначено: цей закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Отже, порядок розгляду звернень громадян регулюється Законом України «Про звернення громадян», запитів на інформацію – Законом України «Про доступ до публічної інформації», а запитів (вимог) суб’єктів владних повноважень – спеціальними законами про статус та повноваження відповідних суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація – це «відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».

Частиною першою статті 19 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначено: запит – це прохання особи до розпорядника надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Якщо особа не висловила прохання надати таку готову інформацію, або її прохання стосується створення інформації, а не звичайної компіляції чи збору наявних інформаційних даних без застосування творчого підходу, то такий документ є зверненням.

Отже, запит на інформацію має чітко визначений предмет – він стосується надання публічної інформації, якою володіє чи повинен володіти її розпорядник. Відповідно ж до статті 3 Закону України «Про звернення громадян», звернення – це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги громадян. Предметом звернень громадян є широкий спектр правовідносин – від реалізації своїх особистих прав і надання пропозицій щодо діяльності органів державної влади до оскарження неправомірних дій посадових осіб.

Для уникнення помилок при віднесенні листів на підставі їх змісту до числа звернень громадян радимо Вам при потребі користуватися їх класифікацією, визначеною щойно згаданою статтею 3 Закону України «Про звернення громадян».

Вимоги до форми звернень громадян визначені статтею 5 Закону України «Про звернення громадян», а вимоги до форми запитів на інформацію – статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Статтею 21 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що розгляд звернень громадян здійснюється безоплатно, тоді як частиною другою статті 21 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачено: якщо задоволення запиту на інформацію вимагає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, то запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати, розмір яких визначається відповідним розпорядником у межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Водночас статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено: розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. В разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

У випадку, коли запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів.

Таким чином, Ваш лист до Комітету є зверненням, оскільки не стосується надання копій тих чи інших нормативно-правових актів (інформації, що була отримана або створена в процесі виконання Комітетом своїх обов’язків), а містить прохання про сприяння в захисті Ваших прав і свобод шляхом надання відповідного роз’яснення.

З повагою

Голова Комітету                                                    Вікторія СЮМАР

Селецький П.І.,

т. 255-95-25.