Анонси подій

Перейти до розділу
27 липня 10:07
5 вересня 2018 року відбудеться чергове засідання Комітету докладніше
07 серпня 09:15
ЗВЕРНЕННЯ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ СВОБОДИ СЛОВА ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ЗВ’ЯЗКУ З ВБИВСТВОМ ЖУРНАЛІСТА ОРХАНА ДЖЕМАЛЯ докладніше
27 липня 09:15
Список кандидатів на посаду члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення докладніше
12 липня 12:59
12 липня 2018 року відбулося засідання Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики докладніше
11 липня 16:45
Комітет підвів підсумки та затвердив план діяльності на наступну сесію докладніше
11 липня 08:30
Заява Комітету стосовно Рішення щодо впорядкування роботи журналістів і технічних працівників засобів масової інформації, акредитованих в Верховній Раді України докладніше
04 липня 17:27
Комітет розраховує закінчити реформування друкованих ЗМІ в цьому році, а відбір кандидатів на заміщення вакантної посади члена Національної ради за квотою парламенту – на старті наступної сесії докладніше
04 липня 13:27
ЗАЯВА КОМІТЕТУ З ПИТАНЬ СВОБОДИ СЛОВА ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ докладніше
20 червня 18:30
Комітет: при розгляді будь-яких питань ми зобов’язані неухильно дотримуватися Конституції і законів України в інтересах Українського народу докладніше
05 серпня 2016, 12:48

Історична довідка четвертого скликання

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

про Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації у четвертому скликанні парламенту

(червень 2002 – квітень 2006 рр.)

 

            Парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації створено Постановою Верховної Ради України №7-ІV від 15 травня 2002 року. Головою Комітету був обраний народний депутат України Томенко Микола Володимирович від фракції “Наша Україна”, першим заступником голови Комітету - Правденко Сергій Макарович від фракції БЮТ (Постанова Верховної Ради України № 13-IV від 7 червня 2002 року). До складу Комітету ввійшло тринадцять народних депутатів, що репрезентували практично всі парламентські фракції (групи) того періоду: "Наша Україна", Комуністичної партії України, БЮТ, "Єдина Україна". На першому засіданні Комітету 12 червня 2002 року були затверджені заступник Голови Комітету та секретар Комітету:

Артеменко Юрій Анатолійович (фракція “Наша Україна”) – заступник;

Баграєв Микола Георгійович (фракція “Єдина Україна” – секретар).

Одночасно було створено 4 підкомітети, затверджено їх склад і керівників:

підкомітет з питань кодифікації законодавства (голова Мішура Валерій Дмитрович – фракція Комуністичної партії України);

підкомітет з питань друкованих засобів масової інформації (голова Гмиря Сергій Петрович – фракція Комуністичної партії України);

підкомітет з питань електронних засобів масової інформації (голова Яворівський Володимир Олександрович - фракція “Наша Україна”);

підкомітет з питань телекомунікацій, інформаційних систем та реклами (голова Омельченко Олександр Олександрович - фракція “Наша Україна”) .

            На початку 2005 року три члени Комітету (Томенко М.В., Артеменко Ю.А., Стойко І.М.) припинили повноваження народних депутатів України та перейшли на роботу у виконавчі структури влади. Натомість до складу Комітету ввійшло два нові народні депутати України: Бондаренко Олена Федорівна (фракція “Наша Україна”),  Мордовець Леонід Михайлович (фракція СПУ).

На засіданні Комітету 16 листопада 2005 року народні депутати України - члени Комітету одноголосно обрали заступником Голови Комітету Яворівського Володимира Олександровича, а головою підкомітету з питань електронних засобів масової інформації Бондаренко Олену Федорівну.

            На завершення скликання до складу Комітету входить 12 народних депутатів.         

Діяльність Комітету було спрямовано на законодавче врегулювання у сфері інформаційних відносин, розвитку свободи слова в Україні.

         Характерною і визначальною ознакою діяльності нинішнього складу Комітету став напрямок на принципове, кардинальне і системне вдосконалення діючої нормативної бази, яка відповідала б потребам життя, нормам і стандартам європейського законодавства. Члени Комітету спільно з працівниками секретаріату спрямували зусилля на підготовку нових редакцій основоположних законів в інформаційній сфері: "Про рекламу", "Про телебачення і радіомовлення", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про інформацію" та ін. При цьому зберігався стратегічний курс на формування єдиної цілісної системи правового врегулювання діяльності засобів масової інформації, довершеності і розширення правового поля за умови дотримання чинних базових принципів.

З ініціативи членів Комітету були створені робочі групи по напрацюванню законодавчої  бази. Тоді Комітет заснував Громадську раду зі свободи слова, яка відразу стала активним чинником у законотворчій роботі.

            За 2002-2006 роки Комітет провів 124 засідання, на яких розглянуто 463 питання, в тому числі 243 - по контролю за виконанням законів  і постанов. На розгляд Верховної Ради подано 169 питань з висновками Комітету. Опрацьовано понад 5200 листів і звернень громадян.

            Наслідком цього стало введення в дію законів України:

"Про рекламу" (нова редакція); "Про захист суспільної моралі"; "Про телебачення і радіомовлення в Україні" (нова редакція); "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення України" (нова редакція); "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації влада: свобода слова і цензура в Україні"; “Про внесення змін до Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в  Україні засобами масової інформації"; "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу"; "Про внесення змін до статті 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів  державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації"; "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації); "Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо грошових надходжень від реклами); "Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та  соціальний захист журналістів" (щодо вартості послуг передплати); "Про внесення змін до Закону України "Про інформаційні агентства" (щодо заснування інформаційних агентств); "Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо фінасово-господарської діяльності НТКУ та НРКУ).

Ухвалені Верховною Радою України законодавчі акти мають актуальне політичне, гуманітарне, соціально-економічне та культурне значення.

 Ряд розроблених Комітетом законопроектів, на жаль, не мав підтримки у сесійній залі. Йдеться насамперед про надзвичайно важливий і суспільно значимий проект Закону “Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" (нова редакція), ухвалений у першому читанні. Згодом проект двічі ставився на розгляд у другому читанні, але не набрав належного числа голосів народних депутатів. Деякі закони, ухвалені парламентом, не набули чинності через президентські пропозиції. Це, зокрема, Закон "Про порядок призначення керівників (президентів) Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України та про припинення їхніх повноважень". Парадоксальна ситуація: двічі з деякими змінами норм парламент  ухвалював цей Закон. Але і попередній, і чинний Президенти повернули їх до Верховної Ради України. Комітет подавав законодавчі акти на подолання вето, але  обидва рази голосування не мало успіху.

 Упродовж четвертого скликання Верховна Рада України ухвалила 63 Постанови, ініціаторами й розробниками яких були члени Комітету. До найважливіших, безсумнівно, можна віднести: "Про звіт Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення" (за 2001-2003 роки), "Про державну підтримку газет, що видаються мовами національних меншин", "Про підсумки парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура  в Україні", "Про створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з приводу дотримання Національною телекомпанією України вимог законодавства України щодо використання бюджетних коштів та ведення фінансово-господарської діяльності", "Про рекомендації парламентських слухань "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України" від 10 грудня 2003 року", "Про рекомендації парламентських слухань "Перспективи створення Громадського телерадіомовлення в Україні" від 13 квітня 2005 року", "Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2004 року", "Про порядок висвітлення роботи сесій Верховної Ради України” (1-9 сесії) та ін.

Комітет започаткував нову практику прийняття постанов Верховної Ради України про висвітлення роботи наступної сесії парламенту – наприкінці поточної сесії з тим, що Апарат Верховної Ради України мав змогу завчасно укладати угоди з телерадіоорганізаціями. Після п'ятирічної перерви зусиллями Комітету відновлено пряму трансляцію сесій парламенту по першому каналу Національної радіокомпанії України та проводовій трансляційній мережі, систематизовано та поглиблено висвітлення роботи Верховної Ради України в недержавних засобах масової інформації. Тепер у новому скликанні Верховна Рада має прийняти лише одну постанову про висвітлення роботи всіх  сесій.

З ініціативи та безпосередньої участі Комітету інформаційні питання тричі виносилися на відкрите публічне обговорення в сесійній залі парламенту.

            Перші парламентські слухання відбулися в грудні 2002 року з проблеми, яка буквально потрясала країну: "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні". Тодішня чинна влада відкрито поверталась до часів домінування цензури, тотального контролю за діяльністю засобів масової інформації, ігноруючи думку і позицію української громадськості, роблячи виклик  усьому демократичному світові.            Відкрита дискусія у парламенті була гострою і плідною. За підсумками слухань, врахувавши усі цінні пропозиції та рекомендації учасників обговорення у Верховній Раді, Комітет розробив, а народні депутати ухвалили законодавчі зміни до деяких законів, які врегулювали проблему, що набирала небезпечних обертів в Україні.

            Комітет спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення запропонували провести наступні парламентські слухання "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України", які і відбулися у грудні 2003 року.

            І нарешті в квітні 2005 року відбулися треті парламентські слухання "Перспективи створення  Громадського телерадіомовлення в Україні", які набули широкого резонансу в українському суспільстві. Рекомендації парламентських слухань, що були підтримані у Верховні  Раді України, доручали невідкладно розглянути проект нової редакції Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України".

            Упродовж скликання Комітет постійно відстежував діяльність Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України щодо відповідності їхньої діяльності вимогам Конституції та чинних законів України. Керівники державних теле-і радіокомпаній неодноразово запрошувались на засідання Комітету та інформували про роботу НТКУ та НРКУ.

            Верховна Рада України ухвалила Постанову “Про створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з перевірки дотримання Національною телекомпанією України вимог законодавства України щодо використання бюджетних коштів та ведення фінансово-господарської діяльності”. Також 2004 року заслухано інформацію  Президента Національної телекомпанії України з приводу висвітлення діяльності усіх гілок влади.

            Комітет постійно співпрацював з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, здійснюючи контроль за її діяльністю, розробляючи та вносячи на розгляд парламенту пропозиції щодо розв'язання кадрових, організаційних та законодавчих проблем цього органу державної влади.

            Комітет тричі виносив на спільні засідання річні звіти (2001, 2002, 2003 роки) Національної ради, і Верховна Рада розглядала їх у сесійній залі. Останній звіт, поданий Комітетом, Верховна Рада України не встигла розглянути.

            Принципову позицію посідав Комітет стосовно захисту прав редакцій ЗМІ та журналістів у конфліктах з владою і засновниками. Надто це стосувалося реґіональних телерадіокомпаній, обласних та районних газет.

            За активної участі Комітету вдосконалено правові організаційні, фінансові та кадрові проблеми парламентських – журналу  "Віче" і газети "Голос України”. В обох виданнях врегульовано фінансові проблеми. Призначено головних редакторів газети “Голос України” та журналу "Віче".

            Члени Комітету та працівники секретаріату ініціювали і провели спільно з Радою Європи, Європейським Союзом, ОБСЄ, фондом "Відродження", іншими міжнародними інституціями, українськими органами державної влади, вітчизняними та зарубіжними громадськими  осередками 41 такий захід. Серед них міжнародні “круглі столи": у 2003 році - з проблеми приведення українського законодавства до європейських стандартів, а в 2005 році – щодо практики впровадження в Україні суспільного телерадіомовлення. За підсумками першого окремим виданням побачили світ матеріали обговорення законів  України "Про інформацію" та  "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації".

            У 2004 році (березень, червень, листопад) Комітет за повної участі працівників секретаріату провів три всеукраїнські форуми журналістів з проблем удосконалення інформаційного законодавства, розвитку свободи слова і свободи діяльності засобів масової інформації. Ці заходи набули широкого розголосу, значно піднесли авторитет не лише центральних, а й реґіональних ЗМІ в період тотального наступу на них владних структур.

            Дійовими стали виїзні та спільні засідання Комітету, в роботі яких взяли участь не лише представники центральних, а й реґіональних органів влади, журналісти місцевих ЗМІ. Загалом проведено 21 таке засідання майже  в усіх областях України.