Анонси подій

Перейти до розділу
20 вересня 16:19
Чергове засідання Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики відбудеться 04.10.2017 р. докладніше
20 вересня 19:00
Комітет обговорив інцидент у Кончі-Заспі, розглянув низку організаційних питань та рекомендував парламенту до прийняття кілька законопроектів докладніше
14 вересня 17:00
Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар взяла участь у роботі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення докладніше
13 вересня 12:42
Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики за підсумками поїздки у прикордонні райони Одеської області запропонує алгоритм вирішення проблем інформаційної безпеки у регіоні. докладніше
06 вересня 19:00
Попереду – виїзне засідання в Одесі, проведення парламентських слухань та чималий обсяг вже заявлених і нових законодавчих ініціатив докладніше
31 липня 17:04
Робочий візит Голови Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторії Сюмар в зону проведення антитерористичної операції докладніше
19 липня 17:06
Нарада щодо українських книжок для Сходу країни

 

докладніше
17 липня 17:00
Заява Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики стосовно затримання Станіслава Асєєва докладніше
17 липня 15:00
У Комітеті відбулась робоча нарада з питань удосконалення законодавчого регулювання зовнішньої реклами  


докладніше
Аудіо Фото

Медіа-архів

RSS

Засідання Комітету 20.09.2017

12 Фото

Голова Комітету В.Сюмар 14.09.2017 взяла участь у засіданні Нацради

4 Фото

Робоча поїздка членів Комітету до Одеської області 9-12.09.2017

3 Фото

Засідання Комітету 06.09.2017

11 Фото

Надрукувати Збільшити зону перегляду

Відповіді на запитання

12 грудня 2016, 15:03

Деннисенку Ю.М.

Деннисенку Ю.М.

вул. Озерна, 6, с. Софіївська Борщагівка

Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08131

 

 

 

Шановний Юрію Миколайовичу!

Ваше звернення щодо низки питань регулювання інформаційної сфери, з яким Ви зверталися до Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, розглянуто за належністю. Проаналізувавши акти законодавства в зазначеній сфері, Ви просите надати «максимально докладне роз’яснення» щодо передбаченої чинним законодавством відповідальності за порушення посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян». Ви також просите пояснити, чи є ненадання відповідей на інформаційний запит, звернення корупційним порушенням.

У зв’язку з цим, з урахуванням предмета відання Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики (п. 22 Додатку до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2014 року № 22-VIII) та змісту частини третьої статті 21 Закону України « Про комітети Верховної Ради України», повідомляємо Вам наступне.

І. Щодо актуальних у контексті поставлених Вами питань засад законодавчого регулювання у сфері звернень громадян

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України «Про звернення громадян». Цей акт забезпечує громадянам України, серед іншого, й можливості для обстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до частини першої статті 7 зазначеного Закону звернення громадян, оформлені належним чином і подані у встановленому цим Законом порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. Водночас слід мати на увазі: дія зазначеного Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України.

Отже, вимоги до звернення встановлені статтею 5 Закону України «Про звернення громадян». Так, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань, та може бути індивідуальним або колективним.

Особливою формою колективного звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 Закону.

Звернення може бути усно викладене громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв’язку та записане посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку. Слід мати на увазі: електронне звернення має бути оформлене з дотримання усіх вимог, які стосуються письмового звернення. Вимоги до оформлення звернення не є надмірними і зумовлені потребою ідентифікувати автора звернення у подальшому.

Права громадянина при розгляді заяви чи скарги, а також обов’язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій тощо також чітко визначено (статті 18 та 19). Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов’язані вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення.

Особи, винні у порушенні Закону «Про звернення громадян», несуть передбачену законодавством України цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Так, відшкодування збитків у зв’язку з порушенням вимог зазначеного Закону при розгляді скарги відбувається у судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при такому розгляді. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі також визначається судом.

Наприклад, до адміністративної відповідальності за незаконну відмову в прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян» винні в цих порушеннях особи можуть бути притягнуті за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Частиною сьомою цієї статті за вказані порушення передбачені санкції у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами, зокрема, частиною сьомою статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.

Кодексом про адміністративні правопорушення (стаття 82-3) передбачені також санкції за приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації, зокрема за зверненнями громадян та їх об’єднань, щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скидання та наслідки цих скидань.

Кожне таке порушення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід визнати, що кримінальна відповідальність за порушення Закону України «Про звернення громадян», на думку багатьох експертів, визначена недосить чітко. Тим не менше, дії посадових і службових осіб можуть бути кваліфіковані як протиправні за статтями Кримінального кодексу України 364 (зловживання владою або службовим становищем), 365-2 ловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги), 366 (службове підроблення) та 367 (службова недбалість).

Можливість притягнути до відповідальності винних у порушенні норм Закону України «Про звернення громадян» (а також норм Закону України «Про доступ до публічної інформації») передбачена і пунктом 8-1 частини першої статті 255 КУпАП. Для реалізації цього права громадянин має звернутися з відповідною заявою до уповноваженої особи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на предмет складення протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП України. Крім заяви із вимогою про притягнення до відповідальності, необхідно подати докази існування звернення. Це може бути його копія із зазначенням відмітки про отримання або поштові документи, що засвідчують відповідне поштове відправлення.

Безпосередній контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян щодо діяльності посадових осіб підприємств, установ та організацій відповідно до своїх повноважень здійснюють територіальні органи державної влади, місцеві ради та депутати місцевих рад відповідного рівня, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, яким ці підприємства, установи та організації підпорядковані.

ІІ. Щодо відповідальності за порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також інші порушення інформаційного законодавства

Насамперед звертаємо Вашу увагу на те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які, як було зазначено вище, регулюються Законом України  «Про звернення громадян».

Підставою для настання юридичної відповідальності за порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», як випливає із законодавства про такий доступ, є наступні порушення:

– ненадання відповіді на запит (тобто, протиправна бездіяльність державного службовця, яка полягає в пасивній поведінці (невчиненні жодних дій) і невиконанні покладеного на нього правового обов’язку надати інформацію за запитом);

– ненадання інформації за запитом (наприклад, згідно зі статтею 22 Закону відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації);

– безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію (надання відповіді на запит, у якій посадові особи відмовляють у наданні інформації з підстав, не передбачених статтею 22 Закону);

– неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону (бездіяльність державного службовця, яка полягає у невчиненні дій щодо розміщення передбаченої Законом інформації у встановлені строки. Стаття передбачає види інформації, яку розпорядник повинен оприлюднити, проте не визначає способів такого оприлюднення. Частково способи визначені іншими законодавчими актами – наприклад, Постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади». Решту розпорядник може визначити самостійним рішенням, інколи шляхом видання відповідного акта – наприклад, розпорядженням голови держадміністрації про порядок офіційного оприлюднення правових актів держадміністрації тощо);

– надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації (надання завідомо недостовірної інформації, яка вводить адресата в оману, або неповне надання запитуваної інформації чи інформації, що повинна бути оприлюднена);

– несвоєчасне надання інформації – надання інформації з порушеннями передбачених Законом строків. Тут важливо пам’ятати не тільки про п’ятиденний строк. Якщо посадова особа приймає рішення про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів, вона зобов’язана повідомити запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

– необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом – вчинення дій по протиправному закриттю інформації. Це може бути: надання документам, а не інформації, обмежувальних грифів; надання інформації обмежувальних грифів, що не передбачені законодавством (наприклад, «не для друку»), віднесення інформації, яка не відповідає усім трьом елементам «трискладового тесту», до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 6), ненадання інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше тощо.

– нездійснення реєстрації документів – бездіяльність особи, що виражається у невиконанні обов’язків з реєстрації відповідно до статті 18 Закону документів у системі обліку або запитів на інформацію.

– навмисне приховування або знищення інформації чи документів. (зокрема, під першим розуміється як неповідомлення інформації, так і несвоєчасне повідомлення інформації належним адресатам).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про інформацію» порушення законодавства України про інформацію, зокрема й у сфері запитів на інформацію, тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову (відшкодування матеріальної або моральної шкоди відповідно до Цивільного кодексу України), адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення містить наступні статті, що стосуватимуться державних службовців, які порушують Закон України «Про доступ до публічної інформації» та деякі інші закони, що стосуються здійснення права на доступ до інформації:

Стаття 212-3. Порушення права на інформацію та права на звернення

Неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено законами України «Про доступ до публічної інформації» та «Про засади запобігання і протидії корупції», –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом, –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатську діяльність» –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України «Про доступ до судових рішень» –

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - шостою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.

Стаття 212-2. Порушення законодавства про державну таємницю

Порушення законодавства про державну таємницю, а саме:

1) недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;

2) засекречування інформації:

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян;

про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення;

про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена;

3) безпідставне засекречування інформації;

4) надання грифу секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифу секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –

тягне за собою накладення штрафу на громадян від тридцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-5. Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію

Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, що призвело до розголошення такої інформації, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шістдесяти до ста шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від сорока до ста сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від ста шістдесяти до двохсот шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 53-2. Перекручення або приховування даних державного земельного кадастру

Перекручення даних державного земельного кадастру, а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду –

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 91-4. Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації

Відмова від надання чи несвоєчасне надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством, –

тягне за собою накладення штрафу на службових та посадових осіб від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За порушення інформаційного законодавства передбачена також кримінальна відповідальність. Так, відповідно до статті 238 Кримінального кодексу України приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою – 
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. 
Ті самі діяння, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – 
караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого». 

За завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам (свободам) та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб або державним чи громадським інтересам посадова особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за порушення законодавства про доступ до публічної інформації за тими ж статтями Кримінального кодексу України, що і за наведені вище порушення Закону України «Про звернення громадян» (364, 3652 366, 367).

Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Шкода нематеріального характеру може полягати в порушенні політичних, трудових, житлових та інших прав громадян, порушенні громадського порядку, створенні умов, що перешкоджають юридичним особам здійснювати свої функції, тощо. Такої шкоди може бути завдано, наприклад, через ненадання публічної інформації з метою приховати вчинений злочин.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особи, чиї права та законні інтереси, на їхню думку, були порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Таке відшкодування потерпілій стороні відбувається за рішенням суду (частина перша статті 31 Закону України «Про інформацію»).

ІІІ. Чи є порушення вимог про законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян» корупційним діянням

Закон України «Про боротьбу з корупцією», на який Ви посилаєтеся у своєму зверненні, втратив чинність. Натомість певні вимоги щодо прозорості інформації містить чинний Закон України «Про запобігання корупції», який визначає, зокрема, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні.

Відповідно до частини першої статті 60 зазначеного Закону особам, зазначеним у пунктах 1 та 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також особам, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється:

1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;

2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 60 зазначеного Закону не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:

1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, або державними органами, органами місцевого самоврядування;

2) розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також подарунки, які регулюються цим Законом;

3) передачу в управління належних особам підприємств та корпоративних прав, що здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом;

4) конфлікт інтересів осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, та заходи з його врегулювання.

В частині першій статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що корупційне правопорушення – це діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність. Там же зазначено, що корупція – це використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Зазначена частина перша статті 1 Закону містить також визначення того, що собою являє неправомірна вигода (тобто, грошові кошти, інше майно, переваги, пільги, тощо, які обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно або за заниженою ціною без законних на те підстав), потенційний конфлікт інтересів, подарунок, тощо.

Як випливає з аналізу зазначених положень, порушення, про які йдеться у Вашому зверненні, не повязані із зазначеними зловживаннями, тому не є корупційними правопорушеннями.

Також слід мати на увазі, що санкцій за адміністративні корупційні правопорушення стосується окрема Глава 13-А (статті 172-4 172-9-1) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас про адміністративну відповідальність у зв’язку з порушеннями прав громадян на доступ до інформації та на звернення йдеться насамперед в статті 212-3, яка поряд зі статтями 212-2 та 212-5 вміщена у Главі 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» цього Кодексу. А згадані вище статті 53-2, 82-3, 91-4 включені до Глави 7 «Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини» КУпАП.

Отже, ненадання інформації на запит, інше порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» чи порушення Закону України «Про звернення громадян» самі по собі не є корупційними правопорушеннями.

ІV. Про характер та мету санкцій, які можуть бути застосовані до службових осіб за порушення в інформаційній сфері

Наявність серйозних санкцій за порушення у даній сфері (і саме з цього виходив законодавець, посилюючи їх) покликана насамперед стимулювати державних службовців ретельніше ставитися до дотримання інформаційного законодавства.

Так, дисциплінарна відповідальність службовців (відповідальних за доступ до публічної інформації осіб) за порушення інформаційного законодавства означає накладення на них дисциплінарних стягнень за вчинені ними порушення трудової і виконавської дисципліни.

Відповідно до Закону України «Про державну службу» дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (догана і звільнення), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

а) попередження про неповну службову відповідність;

б) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою зі збереженням заробітної плати. Тривалість такого відсторонення не повинна перевищувати часу службового розслідування, що проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.

Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку (стаття 148 Кодексу законів України про працю).

Адміністративна відповідальність державного службовця полягає в обов’язку відповідати за вчинення адміністративного правопорушення та понести адміністративне стягнення. Державний службовець може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення (недотримання) Закону, якщо, по-перше, він вчинив діяння (дію або бездіяльність), яке передбачене статтями Кодексу про адміністративні правопорушення, і якщо при цьому, по-друге, він порушив правила, забезпечення яких входить до його службових обов’язків.

Не виключається притягнення державного службовця до кількох видів відповідальності. Наприклад, дії (бездіяльність), що містять ознаки адміністративного правопорушення, як правило, є і дисциплінарним проступком, оскільки неналежно виконуються службові обов’язки. В той же час вони можуть завдати матеріальної чи моральної шкоди.

Отже, особу можна притягнути до адміністративної (в межах накладення стягнення суд зобов’язує відшкодовувати шкоду) та дисциплінарної відповідальності. Не застосовується одночасно тільки кримінальна й адміністративна відповідальність.

Разом із тим слід мати на увазі: незаконне надання доступу до певних видів інформації так само тягне за собою відповідальність (у тому числі кримінальну) посадової особи, яка такий доступ неправомірно надала.

Поряд із відповідальністю, яку покладає законодавство на державних службовців у сфері доступу до публічної інформації, Законом передбачений захист для посадових та службових осіб, які розголосили певну суспільно необхідну інформацію (стаття 11 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Для настання звільнення від юридичної відповідальності особа, яка прийняла рішення про розголошення такої інформації, повинна:

– керуватися добрими намірами, тобто діяти в інтересах суспільства або людей, чиї інтереси перебувають під загрозою;

– мати підтвердження достовірності інформації;

– мати докази, що інформація, яка розголошується, стосується правопорушення або істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Звільнення від відповідальності за розголошення суспільно необхідної інформації передбачено частиною третьою статті 30 Закону України «Про інформацію», однак дана норма звільняє від відповідальності тільки у випадку, якщо статус інформації як суспільно необхідної був підтверджений рішенням суду.

 

 

 

З повагою

 

Голова Комітету                                                     Вікторія СЮМАР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вик. Селецький П.І.,

т. 255-95-25.